Іллєнко: «Парламент не буде центром політичної боротьби, центром стане вулиця»

Розмова про падіння рейтингу влади, слабкість опозиції і перспективи націоналістів

Андрій Іллєнко – народний депутат України VII та VIII скликань від ВО «Свобода». На останніх парламентських виборах здобув друге місце на своєму окрузі в Києві. Не пройшла у Верхов­ну Раду і його рідна політична сила. Розповідає, що глобально в його житті з того часу майже нічого не змінилося. Продовжує активно займатися політикою, розбудовує партію і обов’язково балотуватиметься на найближчих виборах. Хіба що часу тепер трохи більше, і нарешті може присвятити його родині, бодай частково компенсувати постійну зайнятість на посаді нардепа. Також Андрій Іллєнко реалізовує свої проекти, зокрема творчі. Перед тим, як перейти до обговорення найбільш актуальних глобальних питань української політики, запитуємо пана Андрія про його авторську програму «Український контекст», яка виходить на «4 каналі» і набуває все більшої популярності.

«В українському інформаційномупросторі – дефіцит якісних авторських програм, – розповідає Андрій Іллєнко. – З’явилась амбіція створити програму, яка була б глибша та змістовніша у порівнянні з тим, що ми переважно бачимо на загальноукраїнських телеканалах. Хотілося створити якісний контент, коли гості могли б донести до глядача український погляд на події та світ. Тому програма й називається “Український контекст”. Я не приховую того, що ми заангажовані українською позицію. Цього якраз бракує в нашому інформаційному просторі, натомість дуже часто бачимо передачі з явно антиукраїнським змістом. Мало того, існує чимало відверто проросійських телеканалів, а також ліберальних медіа, які все подають з погляду ліберальної ідеології. Ми ж створили програму, де буде лише проукраїнська патріотична позиція. Це аж ніяк не означає, що програма лише про політику. Серед гостей дуже багато громадських діячів, інтелектуалів, митців, але в усякому разі розмова ведеться довкола українських цінностей.

Це бесіда у форматі діалогу, ми обмінюємося своїми думками та поглядами. Важливо показати українському суспільству дуже цікавих, діяльних та успішних патріотів України, які справді мають що сказати людям, але водночас нечасто потрап­ляють в ефіри інших телеканалів. Ми частково компенсуємо нестачу в медіа­просторі осіб, які насправді формують українську позицію та українську ідентичність, які наповнюють її змістом сьогодні. Вони мають що сказати, і важливо, щоб українці їх почули.

“Український контекст” – це трибуна, яка дає змогу цікавим людям обговорити актуальні теми спокійно і детально, а не у форматі “собачих боїв”, який переважає на українських телеканалах. Наші гості – це люди з відвертою задекларованою проукраїнською позицією і водночас це особистості, до роздумів та поглядів яких варто прислухатись.

Ми зробили перший сезон, який тривав із вересня минулого року до травня – червня. Цього року у вересні розпочали другий сезон. Уже вийшло п’ять програм. Будемо продовжувати. Є дуже багато українців, яких варто послухати, з якими варто поспілкуватись. У майбутньому будемо думати над розвитком цього формату, над тим, як зробити програму ще цікавішою».

Причини поразки на виборах і перспективи націоналістів

«За об’єднаних українських націоналістів на останніх парламентських виборах проголосувало трохи більше ніж 2 % виборців, і це, звичайно, поганий результат. Але парадокс у тому, що націоналізм як ідеологія за останнє десятиліття здобуває перемоги. Дискурс націоналізму став мейнстрімом. Націоналізм проник як у маси, так і в політичний клас. Це не означає, що представники попередньої чи теперішньої влади раптом стали націоналістами. Звісно, ні. Але всі вони змушені зважити на силу націоналістичної ідеї. Змінюються їхні позиції щодо ключових питань, змінюється риторика… Змушені вони зважати й на націоналістичні символи. Найбільш показовий приклад – гасло “Слава Україні!”. Навіть під час Революції Гідності деякі спікери закликали уникати цього гасла й називали його мало не екстремістським.

Але гасло “Слава Україні!”, суто націоналістичне по природі, стало загальнонаціональним символом. Це гасло звучить в армії, в парламенті, на футбольних стадіонах… Це фактор як політичного, так і побутового життя. І таких прикладів дуже багато. Націо­налізм де-факто став потужною та впливовою ідеологією в країні. Фактично ми здобули ідеологічну перемогу, за яку дуже довго боролися.

Але водночас сталося так, що саме носії націоналістичної ідеології, – люди, які десятиліттями несли ідеї в маси, не здобули перемоги на виборах. Мовляв, свою справу вони зробили, а тепер можуть відійти в бік.

Насправді кілька місяців діяльності нової влади відкрили очі багатьом українцям на те, що без націоналістів українська політика та влада в широкому розумінні цього слова стає деформованою, вона не відображає реальних суспільних настроїв. Через відсутність фракції націоналістів парламент перестав бути представницьким. Дуже потужна ідеологія, яка закорінена в суспільній думці, не представлена належно у великій політиці. Лише один депутат-націоналіст в парламенті – це нонсенс. Це колосальна диспропорція.

Але всяке явище, нехай і парадоксальне, має свої причини. Цьогорічні вибори не були вибором поміж націо­налістами та не націоналістами. Це були вибори між старими та новими обличчями. Тобто вибором між людьми, які ніколи доти не мали діла з політикою, і між класичними представниками політичної псевдоеліти, в “розкрутку” яких олігархи роками вкладали гроші і які були мало не в кожному скликанні парламенту в списках різних політичних партій. Свободівців не можна зачислити до класичних старих політичних еліт, адже представники нашої політичної сили не змінювали політичних партій, ідеології чи риторики з огляду на політичну кон’юнктуру і заради потрапляння у парламент. Водночас нас не можна назвати “новими обличчями”, адже “Свобода” існує стільки ж, скільки Незалежна Українська держава.

Українці вибирали між добре знаними розкрученими політичними кадрами і зовсім новими незнайомими людьми, які йшли під брендом популярних артистів.

Так спрацювали цього року технології. Отака реальність. І ми мусимо на неї реагувати, робити висновки і йти далі. Ми робимо нашу програму максимально зрозумілою для суспільства, розробляємо детальну стратегію подальших політичних кроків. Це обов’язково приведе до успіху. Про це свідчить сама логіка суспільного розвитку. Має бути імунна система в національному державному організмі, і роль цієї системи виконує якраз націоналізм. Коли цієї імунної системи немає або вона послаблена – це проблема і загроза для всього організму. Сьогоднішня диспропорція в органах влади – тимчасова, і вона зміниться найближчим часом. Маятник хитнеться в другий бік.

Наступні вибори мають стати ви­­бором між людьми цінностей і між тими, що просто спекулюють ідеями, кон’юнктурниками, а не носіями націо­налістичної ідеології. Інколи мають пройти роки, аби люди врешті дійшли до усвідомленого вибору, а не до нав’язаного політтехнологами».

Про опозиційні партії в парламенті

«Теперішня парламентська так зва­­на опозиція мало того, що нечисленна, вона ще й деморалізована й позбавлена будь-якого досвіду політичної і тим паче вуличної боротьби. Рейтинг нинішньої влади падає і темпи падіння підтримки лише пришвидшуватимуться. Але парламентські опозиційні політичні партії не зможуть перехопити підтримку виборця Зе-команди. Ті, хто голосували за Зеленського, вже ніколи не підтримають, до прикладу, Порошенка. Розчарувавшись у команді нинішнього Президента, вони шукатимуть альтернативу.

У цьому парламенті, на превеликий жаль, ми так і не дочекаємось серйозного протистояння владі, навіть якщо вона піде на відверто антиукраїнські кроки. Парламент не буде центром політичної боротьби, центром політики буде вулиця. Зеленський і його партія абсолютно не турбуються діями парламенту, бо вони його цілком і повністю контролюють. Єдиний сегмент політики, де вони почуваються невпевнено, – це вулична політика. Саме тут розвиватимуться головні події і саме вулиця буде задавати тон. Парламентська опозиція хіба що виконуватиме в тому допоміжну роль».

Про падіння рейтингу Зе-команди

«Рейтинг Зеленського і його команди уже почав падати. Величезні очікування від нової команди тануть. Якщо влада таки піде на капітуляцію перед ворогом, це призведе до дуже серйозної політичної кризи в країні. Активна частина суспільства ніколи не змириться з капітуляцією. Масові акції, які прокотилися містами України, – це тільки перший тривожний дзвіночок для влади.

Але є інші фактори, що можуть призвести до обвалу популярності Зе-команди. Це і запровадження ринку землі, продаж землі іноземцям, приватизація стратегічних підприємств, наїзди на малий бізнес, корупційні історії та скандали, в які все частіше потрапляють представники нинішньої влади… Все це впливає на рейтинг. Поки що є запас міцності, але він не безкінечний. В якийсь момент оця критична маса негативу може створити лавиноподібний ефект.

Перші ініціативи парламенту цілковито суперечать очікуванням суспільства. Винятком стало скасування депутатської недоторканності. Але тепер з’ясовується, що й цю справу вони не можуть довести до кінця. Зміни до Конституції начебто внесли, але вже вкотре парламент не хоче вносити зміни до законодавства, зокрема до Кримінально-процесуального кодексу України, щоб скасування недоторканності стало реальністю.

Поки не буде змінений КПК, доти зміни до Конституції будуть «мертві», адже в усьому іншому законодавстві будуть чинні норми, які фактично гарантують депутатську недоторканність. Кілька разів це питання виносили в парламент, але поки що воно навіть не вийшло за межі комітету. Якщо на рівні комітету виникає такий спротив, то проходження цього питання через зал викликає дуже великі сумніви. Суспільству прокричали, що недоторканність скасовується, але реально вона залишається. Тож навіть ця обіцянка, на якій влада чи не найбільше піарилась, досі не виконана. Всі інші рішення влади – відверто суперечать суспільним очікуванням».

Чому влада йде на зближення з Московією

«Тут є кілька факторів. Це політична недосвідченість і наївність Зеленського, який вірить, що зустрівшись із Путіним, реально зможе про щось з ним домовитись. Водночас таке примирення з РФ і відновлення торгівлі з країною-окупантом вигідне близьким до Президента бізнесовим колам, які схиляють його до цього кроку.

Ще один фактор. Бачення нинішньої влади того, що сьогодні відбувається на сході, далеке від реальності. Чого вартий бодай виступ Зеленського в Маріуполі, де ні разу не прозвучало слово “Росія”. Уся риторика була про те, що це внутрішній конфлікт. Прозвучав навіть заклик, аби ми собі уявили, що український військовий буде їхати в одному купе з мешканцем окупованої території, який не підтримує окупацію. Та воно й зараз так! Які претензії до мешканця Луганська, що не підтримує окупацію?

Такі акценти Президента свідчать про те, що більшість представників влади і близько не розуміють, що трапилось на Донбасі. По-перше, вони вважають, що це не стільки зовнішня агресія, скільки внутрішній конфлікт, а по-друге, вони справді вірять, що можуть домовитись з РФ і що Московія піде на прийнятний для України компроміс. Хибні уявлення влади підсилюються ще й вірою Зеленського в те, що його популярність у Росії як коміка допоможе йому схилити росіян і Путіна до прийнятних домовленостей. Навіть Богдан казав, що їхня дружня щодо Росії риторика спрямована на громадян Росії. Тобто громадянам РФ вони хочуть показати, як же сильно Україна бажає примирення і дружби…

Новопризначений радник Глави РНБО, колишній комік Сивохо наговорив дуже багато небезпечних речей. Він заявив, що “слуги народу” готуються до виборів на окупованих територіях і вірять, що здобудуть високий відсоток. Вони вірять, що на території, яку конт­ролює РФ, можна провести чесні вибори і перемогти на них. Це просто-таки небачена наївність. Але найстрашніше те, що про це говорять люди, які працюють в РНБО.

Отож, саме хибні уявлення про природу війни на Донбасі, помножені на наївність влади і тиск олігархату, і є ключовими факторами, що призвели до того, що останнім часом відбувається активне зближення з країною-агресором».

Святослав Костюк

Схожі повідомлення